Кафедра внутрішньої медицини №1 – Львівський національний медичний університет

Адреса

КНП ЛОР “Львівська обласна клінічна лікарня”, 79010, м. Львів, вул. Юрія Руфа, 4;
КНП Львівське територіальне медичне об’єднання клінічна лікарня планового лікування,
реабілітації та паліативної допомоги (КНП «Львівське ТМО 2»), 79011, м. Львів, вул. Снопківська, 22;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Калина. Центр сучасної медицини», вул. Героїв Крут, 6

Телефон: тел./факс: +380(32)276 97 63, +380(32)278 64 07, +380(32)278 63 93, +380(32)276 02 69

Email:

На карті:

Завідувач кафедри

АБРАГАМОВИЧ Мар’яна Орестівна, доктор медичних наук, професор, академік Національної академії наук вищої освіти України

Історія

Антоній ГЛУЗИНСЬКИЙ (1856–1929)

1880 року закінчив медичний факультет Краківського університету, отримав ступінь доктора медицини. 1890 року призначений професором катедри патології і загальної терапії Ягеллонського університету. 1897 року проф. А. Глузинський очолив клініку внутрішніх хвороб на медичному факультеті Львівського університету. Першими асистентами катедри внутрішніх хвороб у період завідування проф. А. Глузинського були Р. Ренцький, Е. Родзіковський, Ю. Марішлер, М. Франке, В. Чернецький, З. Томашевський, В. Зембіцький, І. Грек та ін. 1920 року проф. А. Глузинського переведено на медичний факультет Варшавського університету, а завідувачем катедри внутрішніх хвороб медичного факультету у Львові став проф. Р. Ренцький. На катедрі за керівництва проф. А. Глузинського, а пізніше Р. Ренцького проводили науково-дослідну роботу. Основними проблемами були проблеми хвороб крови й органів кровообігу, лікування виразки шлунка й загального сепсису. 1936 року при клініці відкрито спеціяльні відділи для лікування онкологічних хворих радієм. У грудні 1939 року на базі терапевтичної клініки організовано три катедри: пропедевтичної терапії (50 ліжок), якою завідував проф. І. Грек (1875–1941), факультетської терапії з курсом туберкульозу (70 ліжок), якою керував проф. Р. Ренцький (1867–1941), шпитальної терапії (80 ліжок), яку організував і очолив один із подвижників міжвоєнної Галичини проф. М. Панчишин (6.09.1882–9.10.1943).

Роман РЕНЦЬКИЙ (1867–1941)

Медичний диплом здобув у Краківському університеті. З 1897 року – у Львові. Брав участь у організації клініки внутрішніх хвороб, доцент (1902) і надзвичайний професор (1908) клініки, власним коштом розбудував клініку. 1920 року після переведення проф. А. Глузинського на медичний факультет Варшавського університету, Р. Ренцький, доктор медицини, професор патології і спеціяльної терапії внутрішніх хвороб Львівського університету (1920–1941), очолив катедру внутрішніх хвороб. Ініціював розбудову курорту в Моршині. Автор численних наукових праць із проблем малярії, раку і виразки шлунка, злоякісної анемії, туберкульозу. Його обрано дійсним членом Польської академії наук. Зі збільшенням кількости студентів медичного факультету неодноразово поставало питання про розширення клініки. 1925 року надбудовано другий і третій поверхи, кількість ліжок у клініці зросла до 114, у тому числі 26 ліжок для хворих на туберкульоз. На катедрі під керівництвом проф. Р. Ренцького проводили науково-дослідну роботу. Основними проблемами були хвороби крови й органів кровообігу, лікування виразки шлунка й загального сепсису. Із організацією 1939 року Львівського державного медичного інституту на лікувальному факультеті створено три терапевтичні катедри, зокрема й катедру факультетської терапії з курсом туберкульозу на 70 ліжок під орудою проф. Р. Ренцького, який керував нею до 1941 року. Загинув трагічно: гітлерівці замордували його у складі групи польських учених 4 липня 1941 року.

Іван ГРЕК (1875–1941)

1900 року закінчив медичний факультет Львівського університету. Упродовж 20 років працював асистентом, пізніше ад’юнктом клініки внутрішніх хвороб у проф. А. Глузинського. Із 1923/1924 навчального року читав самостійний курс лекцій із пропедевтичної терапії, спочатку як доцент, а з 1928 року – професор терапевтичної клініки, якою на той час керував проф. Р. Ренцький. Наукові праці проф. І. Грека були присвячені проблемам хвороб крови, шлунково-кишкового каналу, інфекційних хвороб. Заслуговують на увагу його дослідження в галузі експериментальної медицини. Проф. І. Грек упродовж багатьох років був головою Львівського лікарського товариства, членом редакції журналу „Польський архів внутрішніх хвороб”, брав активну участь у роботі наукових з’їздів терапевтів. У грудні 1939 року проф. І. Грек очолив катедру пропедевтичної терапії Львівського державного медичного інституту, якою завідував до 1941 року. 3–4 липня 1941 року проф. І. Грека з дружиною і разом з іншими видатними вченими львівських вузів заарештували й розстріляли гестапівці.

Мар’ян ПАНЧИШИН (1882–1943)

У 1903–1909 роках здобув грунтовну медичну освіту у стінах медичного факультету Львівського університету. Жадоба до знань, непересічна працелюбність виокремлювали допитливого юнака серед студентів. Уже на третьому курсі працював демонстрантом, а пізніше – асистентом Інституту описової анатомії під керівництвом проф. Г. Кадія, де виконував перші свої роботи. 1909 року почав працювати в клініці внутрішніх хвороб. 1912 року став асистентом цієї ж клініки й завідувачем першого рентгенкабінету. 1919 року залишив клініку, резиґнуючи з наукової і професорської кар’єри, перейшов на приватну лікарську практику. Від осени 1920 року – перший професор таємних медичних курсів, що з 1921 року перетворилися на медичний факультет Українського таємного університету. У 1924–1925 роках – ректор Українського таємного університету. Мав велику мрію і мету в житті – виховувати молоді кадри української інтелігенції, зокрема лікарів. Педагогічна діяльність М. Панчишина розвивалася за вкрай несприятливих обставин. Він видавав і редагував «Лікарський вісник» – щомісячний фаховий український часопис, що друкувався у Львові. Проф. М. Панчишин розробляв тематику з проблем хвороб шлунково-кишкового каналу, туберкульозу легень. Його перу належать 24 наукові праці в галузі клінічної медицини. За свідченнями численних учнів і послідовників, проф. М. Панчишин дуже щедро ділився науковими ідеями, не турбуючись ні про пріоритет, ні про публікації. 1941 рік започаткував останній, особливо трагічний період життя М. Панчишина. Реакційна польська боївка винесла йому смертний вирок. Останні дні свого життя мав провести у «добровільному арешті» за мурами Собору св. Юра. Під час німецької окупації проф. М. Панчишин відійшов від активної політичної діяльности, вбачаючи основне своє завдання у збереженні української вищої медичної школи. В умовах німецької окупації навесні 1942 року вдалося відновити заняття в медичному інституті, щоправда, під вивіскою «фахкурсів», де він був професором і директором клініки медінституту. Курси існували не завдяки, а всупереч новій владі. Проф. М. Панчишину не судилося взяти участь у відродженні медичного інституту. Внаслідок гострого інфаркту міокарда 9 жовтня 1943 року трагічно обірвалося життя людини, яка віддала свій розум і серце народові.

Роман ОСІНЧУК (1902–1991)

1921 року закінчив з відзнакою Тернопільську гімназію. У ті часи польська влада зачинила перед українцями двері до навчання в університеті, особливо – на медичному факультеті. Тому Роман Осінчук записався на медичний факультет Українського таємного університету, де познайомився з професорами Мар’яном Панчишином і Максимом Музикою. Склавши на п’ятому семестрі перший державний іспит – ригороз, він готувався до подальших студій у Празі, але через політичну неблагонадійність мав дві «відсидки» в польських в’язницях у 1919 і 1923 роках, а згодом й 1930 році. Навесні 1925 року непокірному студентові вдається перебороти горезвісний «нумерус кляузус» і вступити на медичний факультет Львівського університету, де й отримав 27 червня 1931 року диплом доктора медицини. У 1938–1939 роках Р. Осінчук безоплатно виконував обов’язки старшого асистента відділу внутрішніх хвороб Українського шпиталю народної лічниці ім. митрополита Андрея Шептицького, яким керував проф. М. Панчишин. Власне, завдяки Роману Осінчукові багато молодих людей у такі важкі часи змогли отримати медичну освіту. Перед від’їздом доктор М. Музика ще встиг видати наказ про призначення Романа Осінчука в.о. директора медичного інституту. Після окупації німцями Львова 30 червня 1941 року для діяльности 280 викладачів і лікарів, 600 медичних сестер і 400 санітарок, а також численного допоміжного персоналу медичного інституту настали вкрай складні умови. В стаціонарах залишилося понад 1000 хворих і поранених. Відступаючи, частини радянської армії вивезли зі Львова санітарний транспорт, медикаменти, продукти харчування, гроші. У цій екстремальній ситуації директор клініки та медичного інституту доктор Р. Осінчук після смерти проф. М. Панчишина (9.10.1943) підтримував діяльність медичних установ. 18 липня 1944 року Р. Осінчук залишив Львів місто своєї молодости. Упродовж усього життя Р. Осінчук активно займався громадською діяльністю. Він – автор 40 клінічних наукових праць та 68 праць із проблем медицини, історії охорони здоров’я в Україні, редактор низки збірників і альманахів. Катедру шпитальної терапії у повоєнні роки очолювали з 1945 по 1946 роки доц. В. Чернов (1905–1963), у 1946–1948 роках – проф. Н. Кевдін (1891–1954), відтак знову доц. В. Чернов (1948– 1950).

Тимофій ГЛУХЕНЬКИЙ (1902–1981)

1944 року після визволення м. Львова відновив діяльність Львівський медичний інститут. Цього ж року проф. Т. Глухенький очолив катедру пропедевтичної терапії, а 1952 року його обрано за конкурсом завідувачем катедри шпитальної терапії. Найпомітнішим був науковий ріст викладачів катедри за керівництва проф. Т. Глухеньким (1950–1957). Серед перших захистили кандидатські дисертації І. Марков (1949), С. Мартинів (1953), пізніше – С. Барвінський, Б. Галібей, П. Подорожний, В. Угрин, В. Виговський, М. Штельмах, П. Боряк, Н. Денчик, Є. Адрухів, М. Склярова, Ю. Попов, І. Фесенко, Г. Піралов, Л. Манчак, О. Чаплій, В. Осінський, І. Кравчук, А. Вербінець. Згодом вони стали завідувачами, доцентами та професорами катедр. До 1957 року за керівництва проф. Т. Глухенького захищено 20 кандидатських і підготовлено 2 докторські дисертації. Наукова праця катедри розвивалась у трьох напрямах: вивчення патогенезу, клінічних ознак і лікування ендемічного зоба на Прикарпатті; застосування пункційних методів діягностики та лікування гематологічних хвороб; патогенез, лікування і профілактика хронічних гастритів і виразкової хвороби. За період 1945–1958 рр. колектив катедри шпитальної терапії опублікував понад 60 наукових праць, серед них 4 монографії. Катедра шпитальної терапії надавала значну консультативну допомогу лікувальним установам Львова й области. Проф. Т. Глухенький і доц. І. Марков видали першу книгу про курорт Трускавець. 1957 року проф. Т. Глухенький переїхав до Києва.

Іван МАРКОВ (1911–2001)

1935 року закінчив 1-й Московський медичний інститут (Росія), там само з 1935 по 1938 рік навчався в аспірантурі. У 1938–1941 роках працював асистентом катедри пропедевтичної терапії Іжевського медичного інституту (Росія). У 1941–1945 роках учасник війни. У 1945–1985 роках працював у Львівському медичному інституті. 1945 року очолив катедру шпитальної терапії. У травні 1949 року захистив кандидатську дисертацію. Від 1950 року – доцент катедри. У 1954–1956 роках – працював у Кореї радником з організації викладання на теоретичних катедрах. 1957 року, після від’їзду проф. Т. Глухенького до Києва, І. Марков очолив катедру шпитальної терапії. 1963 року захистив докторську дисертацію. Під керівництвом проф. І. Маркова виконано 4 докторські та 21 кандидатську дисертацію. Він автор 3 монографій, 192 публікацій і понад 60 друкованих праць у співавторстві, редактор чотирьох збірників наукових праць. Проф. І. Марков був головою обласного наукового товариства терапевтів, членом правління наукового товариства терапевтів України, наукового товариства терапевтів СРСР. Катедрою шпитальної терапії завідував до 1985 року. Цього ж року відбулося об’єднання катедр шпитальної терапії № 1 і № 2.

Володимир ВИГОВСЬКИЙ (1920 – 2006)

Після закінчення Львівського державного медичного інституту 1946 року працював лікарем-терапевтом у м. Золочеві, пізніше – клінічним ординатором катедри шпитальної терапії. Захистив кандидатську та докторську дисертації. Працював асистентом, доцентом, а згодом професором катедри факультету вдосконалення лікарів. 1974 року очолив катедру субординатури, інтернатури, 1985 року – об’єднану катедру шпитальної терапії (№ 1 та № 2). Керував найчисельнішою катедрою в інституті, яка складалася з двох професорів – В. Виговського (зав. каф.), Б. Коваліва. Основний принцип, яким керувався у своїй роботі проф. В. Виговський, – підготовка висококваліфікованого, всебічно грамотного й інтелігентного спеціаліста. Був продовжувачем традицій таких відомих учених, як академік В. Василенко, Т. Глухенький, С. Мартинів і ін. Проф. В. Виговський – автор понад 350 наукових публікацій. За його редакцією видано 5 монографій, серед яких, зокрема, «Інтернатура з терапії». За його керівництва виконано 5 докторських і 12 кандидатських дисертацій. Він проводив велику науково-дослідну роботу на курортах Трускавець, Моршин, Любінь Великий, Немирів, Шкло, Новий Розділ. 1996 року Указом Президента України за вагомий внесок у розвиток охорони здоров’я, впровадження сучасних методів діагностики і лікування, високу професійну майстерність йому присвоєно звання заслуженого діяча науки і техніки України. 1997 року проф. В. Виговському присвоєно звання дійсного члена Академії медичних та біологічних наук України.

Орест АБРАГАМОВИЧ

Після закінчення 1971 року Львівського державного медичного інституту працював у м. Моршині лікарем-гастроентерологом. 1982 року захистив кандидатську дисертацію на тему: «Клініко-функціональний та морфологічний стан слизової оболонки шлунка у хворих хронічним гастритом з секреторною недостатністю та їх зміни під впливом лікування Моршинськими мінеральними водами та озокеритом». Від 1982 року – асистент кафедри шпитальної терапії. 1989 року йому присвоєно вчене звання доцента. 1995 року захистив докторську дисертацію на тему: «Характеристика соматичних, нейрогуморальних та метаболічних порушень у віддалені терміни після резекції шлунка з приводу виразкової хвороби (терапевтичні аспекти)». 1995 року О. Абрагамович очолив катедру шпитальної терапії і невтомно продовжував удосконалювати навчально-педагогічну, наукову та лікувальну роботу. 2003 року йому присвоєно вчене звання професора, від 2007– академік НАНВОУ, від 2009 – дійсний член-академік Української міжнародної академії профілактичної медицини НТШ у ЛНМУ, від 2012 – заслужений професор ЛНМУ. Автор 4 інформаційних листків, 16 патентів і 9 раціоаналізаторських пропозицій на способи діягностики та лікування, 2 авторських свідоцтв на твір (запатентовано назви цирозної хвороби печінки та постгастрорезекційної хвороби). Від 1999 року проходив вишкіл у провідних клініках США, Канади, Західної Європи. 2017 року за вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм йому присвоєно почесне звання заслужений лікар України. Упродовж 47 років професійної діяльности проф. Орест АБРАГАМОВИЧ активно займається науковою роботою. Його творчий доробок налічує понад 700 наукових праць, опублікованих як у вітчизняних, так і в зарубіжних виданнях, зокрема 4 монографії, 8 посібників, 2 довідники для лікарів практичної охорони здоров’я. Його посібник «Внутрішні хвороби» нагороджено дипломом Президії НАНВОУ. За наукового керівництва проф. О. Абрагамовича захищено 38 магістерських робіт і 21 кандидатську дисертацію. Від 2012 року – головний редактор створеного ним фахового часопису «Львівський клінічний вісник». Є членом лікарської комісії Наукового товариства імені Шевченка, членом Всеукраїнського лікарського товариства. Від 2007 року – співголова Львівського обласного товариства терапевтів, віцепрезидент Львівської обласної асоціації гастроентерологів і гепатологів. Від 1995 року – президент створеного ним і членами його сім’ї Львівського обласного благодійного фонду «НАДІЇ НАЦІЇ», метою якого є підтримка всіх державотворчих процесів в Україні. Проф. Орест АБРАГАМОВИЧ є носієм національної ідеї, має активну українську державницьку позицію, користується заслуженим авторитетом і пошаною серед студентів, пацієнтів, колективу університету та медичної спільноти.

Співробітники

Білоус Зоряна Олегівна

кандидат медичних наук, доцент кафедри внутрішньої медицини № 1

У 2006 р. закінчила ЛНМУ імені Данила Галицького, 2012 р. захистила кандидатську дисертацію, 2015 р. асистент кафедри, 2021 р. доцент кафедри. Автор 55 друкованих праць. Завуч кафедри.

№ з/п	НАЗВА ЗАХОДУ	Термін проведення
1	Провести профілактичні тематичні бесіди щодо заходів з профілактики та протидії поширенню COVID-19, інфекційних і неінфекційних захворювань серед студентів	вересень
2	Провести бесіду про Акт відновлення Української Державности; до Дня Державного Прапора України; до Дня незалежности України	вересень
3	Брати участь у проведенні медико – волонтерських навчань з оволодіння практичними навичками надання першої медичної допомоги, з невідкладних станів і військово – медичної допомоги	жовтень
4.	Проводити інформаційно-освітню бесіду присвячену проблематиці запобігання проявам колабораційної діяльности та захисту прав людини	жовтень
5	Провести бесіду до дня пам’яті жертв та репресій національних меншин; до дня Українського Козацтва; до дня захисників і захисниць України	листопад
6	Провести бесіду до дня Збройних Сил України; пам’яті Героїв Небесної сотні, АТО та Героїв війни проти російського агресора	листопад
7	Брати участь в організації та проведенні благодійних заходів з допомоги учасникам АТО/ООС та російсько-української війни, сім’ям полеглих українських захисників у війні проти російських агресорів	грудень
8	Провести бесіду «Україна – єдина країна» до Дня Соборности	січень
9	Залучати студентів до науково-пошукової роботи «Голодомор 1932-1933 років, Україна пам’ятає», поглиблено вивчати причини та наслідки голодоморів»	січень
10	Провести бесіду про історію, значимість та символізм Тризуба до дня Державного герба України	лютий
11	Сприяти подальшому оформленню та оновленню стендів, присвячених визначним датам історії України, пам’яті Героїв Небесної сотні, АТО та ООС, Героїв війни проти російського агресора, видатним діячам України та університету	лютий
12	Провести бесіду про російсько-українську війну, російську збройну агресію проти України. Війна за незалежність України	лютий
13	Провести бесіду на тему «Мово! Пресвята Богородице мого народу!», присвячену Міжнародному дню рідної мови	березень
14	Провести бесіду про необхідність вшанування мужности та героїзму захисників незалежности, суверенітету та територіальної цілісности України до Дня українського добровольця	березень
15	Провести бесіду ”Перша серед рівних” до річниці прийняття першої української Конституції (5 квітня 1710 року), її значення для становлення демократії в Україні та в Європі	квітень
16	Провести бесіду про національні обряди, історичну цінність Благовіщення, Вербної неділі, Воскресіння Христова	квітень
17	Провести бесіду до дня спомину Чорнобильської трагедії	квітень
18	Провести бесіду про українських і, зокрема львівських вчених, їх вклад у світову науку, присвячену Дню науки в Україні	травень
19	Провести бесіду про значення національних традицій, відображених у вишиванках (до Дня Вишиванки)	травень
20	Провести бесіду до дня Конституції України	червень

Завідувач кафедри

Розклад

Лікувально-консультативна робота

Наукова робота та видавнича діяльність

Соціальні мережі