День захисників і захисниць України – державне свято, яке ми відзначаємо щороку 1 жовтня в день Покрови Пресвятої Богородиці. Це свято мужності, сили духу та вшанування українських героїв, які зі зброєю в руках стоять на захисті свободи і територіальної цілісності України.
Серед цьогорічних першокурсників нашого Університету є колишні воїни, які захищали Батьківщину на полі бою зі зброєю в руках. Пройшовши крізь пекло війни, вони вирішили змінити військову форму на білий халат, розпочавши новий, не менш важливий шлях у житті.
Студент І курсу медичного факультету № 1 Павло Савченко родом із міста Біла Церква на Київщині. Закінчив Білоцерківський медичний коледж і отримав диплом фельдшера за фахом «Лікувальна справа». Відпрацювавши рік за спеціальністю, вступив на військову службу. Був санінструктором на Яворівському миротворчому полігоні, навчаючи військових-контрактників основам тактичної медицини.
Його бойовий шлях після початку повномасштабної військової навали розпочався у березні 2022 року. Служив старшим бойовим медиком роти у складі легендарної Білоцерківської 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. У червні 2023 року під Вугледаром отримав важке поранення, і, як жартує Павло, «став піратом», переживши ампутацію частини гомілкової кістки нижньої кінцівки…
Після протезування на базі центру Superhumans та реабілітації знову повернувся на військову службу вже в якості оператора fpv дронів. Згодом, за порадою знайомого лікаря-реабілітолога, вирішив продовжити навчання за обраним фахом, вступивши на медичний факультет Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Мріє стати щелепно-лицевим хірургом або хірургом-офтальмологом, щоб давати людям нове обличчя чи новий погляд.
Непростий шлях під час воєнного лихоліття довелось пережити і студенту І курсу медичного факультету № 2 Віталію Тарасовичу. Після закінчення школи у рідному місті Судова Вишня Яворівського району Львівської області він здобув середню спеціальну освіту – фах автомеханіка. Війна захопила його у Маріуполі, де він проходив строкову військову службу. Разом зі своїми побратимами три місяці тримав героїчну оборону міста Марії на Азовсталі. Отримав декілька контузій. А потім були два з половиною роки російського полону, причому перші два місяці – у сумнозвісній своїми тортурами над українськими військовополоненими Оленівці. У цих нелюдських обставинах йому допомагала віра в Бога і сподівання на обмін.
Повернувшись з полону, Віталій пройшов медичну і психологічну реабілітацію. Ще під час довоєнної армійської служби вирішив пов’язати своє життя з медициною, тож виконав свій намір і подав документи до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Сьогодні з цікавістю опановує нові предмети, звісно, йому багато ще потрібно надолужувати, але головне – це велике бажання вчитися, щоб стати добрим лікарем.
Обидва наші захисники прийшли до Університету з безцінним досвідом – знанням ціни життя, розумінням болю і твердим бажанням рятувати людей. Їхня мотивація – надзвичайно висока, адже вони не з чуток знають, як критично важливо вчасно надати кваліфіковану медичну допомогу. Їхня витримка, дисципліна та вміння швидко приймати рішення, набуті в умовах війни, стануть запорукою успіху в майбутній лікарській професії.
Дякуємо нашим студентам-воїнам, та усім тим, хто продовжує боронити Україну, даючи нам можливість навчатися, працювати, ростити дітей і просто жити!
Відділ комунікації і промоції
