Упродовж 2017-2021 років в Україні відзначається 100-та річниця подій Української революції 1917–1921 років. Завдяки цій революції вдалося відродити українську державність, визначити територію та кордони України, затвердити національні символи України: герб, прапор, гімн, а також, повернути Києву статусу столиці; надати офіційного статусу українській мові, культурі, історії, закласти традиції національного війська та боротьби за незалежність.
З метою вшанування ще однієї важливої сторінки цього доленосного періоду 8 листопада у ЛНМУ імені Данила Галицького для студентів першого курсу стоматологічного факультету відбулася лекція «Організація медико-санітарної справи УГА в умовах війни та епідемії тифу». Її прочитала доцентка кафедри українознавства нашого Університету Наталія Гірна.
Під час заходу майбутні лікарі дізналися про те, що загалом у роки Національної революції в медичній службі на фронті та в запіллі працювало біля сотні лікарів і понад тисячу молодшого персоналу, а всім лікарям, медичним сестрам, санітарам, яких уряд ЗУНР запрошував на службу до медико-санітарної частини, були присвоєні військові звання.
Значну увагу викладачка приділила головним принципам організації військової медико-санітарної справи новопроголошеної ЗУНР. Вона розповіла про Санітарний відділ при Начальній команді УГА, де кожен корпус мав один-два шпиталі, склад санітарного матеріалу, санітарну валку, купальні вагони і пересувний дезінфектор, а на кілька корпусів призначався санітарний поїзд. Вона також розповіла, що у запіллі діяли окружні шпиталі, аптеки, стаціонарні дезінфектори.
У лекції були викладені вражаючі факти про епідемію тифу, яка з осені 1919 р. забрала життя близько половини особового складу українського війська і яка спричинила катастрофу УГА, значно ослабила Армію УНР і пришвидшила поразку українського фронту. Упродовж епідемії заразилися і померли від тифу 30% лікарів і допоміжного медичного персоналу.
Доцентка Наталія Гірна зазначила, що санітарна служба працювала у надважких умовах загального браку не лише ліків, ліжок, але й харчів, медики часто ставали жертвами більшовицької армії, яка не визнавала міжнародних конвенцій щодо недоторканості шпиталів і медперсоналу, гуманного поводження з хворими і пораненими. Але жоден лікар, медична сестра чи санітар не відмовилися від виконання своїх обов’язків. Викладачка заакцентувала на жертовності українських лікарів, які на фронті шукали будь-якої можливості здобути ліки, щоб приборкати масштаб епідемії, навіть залучаючи для цього приватні кошти.
Особливу увагу студентів привернула постать військової лікарки 6-ї Січової дивізії, єдиної жінки-офіцера в Армії УНР Христини Сушко, яка пліч-о-пліч ставала до бою разом із вояками, підтримуючи моральний дух війська.
Підсумовуючи, викладачка наголосила на тому, що українські лікарі засвідчували і засвідчують вірність своєму обов’язку порятунку людського життя – у роки Другої світової війни, визвольної боротьби УПА, на Майданах новітніх Революцій, на щоденному фронті російсько-української війни. Для нинішніх студентів – це приклад високої фаховості, суспільної відповідальності, гуманізму і жертовності.
За інформацією кафедри українознавства
Відділ комунікації і промоції
press@meduniv.lviv.ua