У межах співпраці між закладами вищої освіти Львівщини та Українського лікарського товариства у Львові, Лікарського клубу (ЛК) імені Юрія Липи, ГО «Фундація імені Юрія Липи» (голова – Зоряна Іванків) започатковано просвітницький проєкт «Лекторій про Героїв», в якому беруть участь науковці у галузі українознавства, історії, культурології, філології, всі, хто цікавиться українською історичною пам’яттю, націєтворчими процесами й розвитком української ідентичності.

23 квітня відбулася відкрита зустріч, присвячена Олені Степанів –  одній із значущих постатей українського національного руху першої половини ХХ століття, військовій діячці, педагогині, громадській активістці, яка увійшла в історію як перша жінка-офіцер, учасниця визвольних змагань, символ жіночої емансипації в українському військовому середовищі, людина, яка формувала інтелектуальний простір міжвоєнного Львова і репрезентувала модель покоління.

Подія відбулася у змішаному форматі: наживо в Інституті франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка та онлайн.

З-поміж лекторів була запрошена знана фахівчиня з українознавства, докторка філологічних наук, професорка кафедри українознавства та філософії нашої Alma Mater Тетяна Єщенко, яка виступила з теми «Олена Степанів як постать державницької еліти України». Науковиця зауважила, що життєва траєкторія Олени Степанів проходить крізь ключові катаклізми епохи: Першу світову війну, визвольні змагання, міжвоєнну науку, радянські репресії. Полон, що став міжнародною сенсацією, хвороба, складний маршрут повернення, а згодом арешт 1949 року, десять років таборів у Мордовії, фізичне виснаження й інвалідність – усе це не зламало внутрішньої сили визначної українки. Олена Степанів – доказ того, що еліта не є соціальним привілеєм, а способом існування. Це форма внутрішньої організації людини, в якій дія випереджає обставини, а відповідальність – особисті зацікавлення. Її життя показує: державність не виникає лише з інституцій – вона народжується з типу людини, здатної мислити простором, часом і майбутнім одночасно. У цьому сенсі вона втілює особливий тип історичної суб’єктности – коли людина не просто належить епосі, а структурує її, формує основу держави. У цьому сенсі історичні постаті не належать минулому – вони функціюють як моделі поведінки і мислення.

 

За інформацією кафедри українознавства та філософії

Відділ комунікації і промоції